Під Крутами там молоде юнацтво
На прю криваву з ворогами стало.
За Україну, славу, честь й багатство
Життя юнацьке своє там віддало.
Вступне слово бібліотекаря:
Шановні друзі, сьогодні ми запросили вас до літературної вітальні бібліотеки, щоб вшанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави. 300 юнаків, майже дітей, пішли в безсмертя прямо зі студентської аудиторії чи шкільного класу. Словами історичних документів, полум’яними рядками поетів, зворушливою музикою пісні ми хочемо згадати сьогодні про подвиг юних українців.
Ведучий 1: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня та спить в знаних і безіменних могилах розкиданих по рідній і чужій землі – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Ведучий 2: Цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас – життя – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Ведучий 3: Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити з своєї пам’яті і історії, героям, що пали в страшному бою під Крутами – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Ведучий 1: Кажуть: „Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього”. І це дійсно так, бо так само, як дерево тримається на землі своїми коріннями, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого – як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Але ж людина не перекотиполе, і, як писав у своєму романі Павло Загребельний: „На порожньому місці роду не заснуєш”. Саме тому ми повинні знати свою історію.
Багатовікова історія українського народу, насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, на долі якого було досить лиха...
Однією із найтрагічніших її сторінок , є бій під Крутами який відбувся
29 січня 1918 року на залізничній станції, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії Радянського Союзу і обростала міфами і вигадками. Що ж насправді відбувалося тоді?.. Яке значення мали ті події для нашої історії та сучасності?
Ведучий 2:
Будується наша Вкраїнська держава
Її незалежність потрібна всім нам
І ми помилятись не маємо права.
Історія наша нам більш не простить,
Забудьмо зловіснії сварки і чвари.
Як зрадим Вкраїну в цю жадану мить,
Нам знов не минути всім Божої кари.
Згадаймо, як предки боролись колись,
В боях здобували і волю, і славу;
Як річеньки крові за край наш лились,
За рідну Вітчизну,
Вкраїнську державу.
1917-1918 роки були дуже важкими для утвердження української державності. Жорстока була боротьба за владу в Києві. Однак сподівання українців не були марними.
25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради був прийнятий IV Уніварсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте більшовицька влада не хотіла віддавати свою «молодшу сестру».
Більшовики почали застосовувати війська проти України, спрямували своє п’ятитисячне військо під проводом Муравйова на Київ.
Наперед виходить дівчина в образі матері-України зі свічкою в руках.
Стоїть сумна, похилена верба...
То Україна і її судьба...
Горить, немов свіча, тополя —
То України горда доля.
Червоні люди, в снігу калина —
То України сліз краплини...
Нема любові понад ту,
Що окропила кров'ю Крути,
І ту гарячу кров святу
Повік Вкраїні не забути.
Ведучий 3: Поїзди, проходячи повз цю маленьку станцію, стишують хід, а в день, коли сталася трагедія, тривожно сигналять... Немов будять приспану й присипану порохом забуття за радянських часів нашу пам’ять про тих, хто поклав голову в цих полях, захищаючи незалежність молодої Української держави. Передчасно зів’ялий цвіт, юні романтики...
Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть, і кров.
«На порох стерти, перебити!»
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішитесь кати :
Коли стають до зброї діти,
Народ цей – не перемогти.
Ведучий 1: Чим ближче до Києва, тим жорстокішою була боротьба. Зупинити червоні сили було нікому. Тому на станцію Крути, яка була воротами до Києва, прибув нашвидкуруч зібраний загін юнаків під командуванням сотника Омельченка. Загін складався із гімназистів 6 - 8 класів. Саме вони і спробували перегородити шлях радянським військам.
Ведучий 2: Запис до лав юних захисників Центральної ради відбувався добровільно. 15 січня 1918 року на зборах другої Української Ради імені Кирило-Мефодіївського братства студент гімназії Микола Тригуб зачарував гімназистів своєю патріотичністю: «Вступайте до студентського куреня! Закликаю лише тих, хто вірить в Україну і готовий за неї померти. Зберемось і вирушимо на фронт! Ось і все!».
Ведучий 3: Студенти підходили до столу, записувалися до студентського куреня січових стрільців. 28 січня поїзд вирушив зі станції Київ і наступного дня прибув на станцію Крути. Їх було приблизно 300 чоловік. Основу українських добровольців складали бійці, створених за ініціативою молодіжного Братства Українських Самостійників Юнацької школи ім. гетьмана Б.Хмельницького та Студентського куреня ім. Українських Січових Стрільців – переважно студенти Київського університету, Київського політехнічного інституту та учнів старших класів київських гімназій.
Це були переважно юнаки, які ніколи не тримали у руках зброї і навіть не мали елементарної військової підготовки.
Ведучий 1:
Славних хлопців-добровольців зібралося триста,
А дорога, наче доля, – коротка, терниста.
Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою,
Бо проллється кров юнача цілою рікою.
1 - й учень:
Триста юнацьких грудей
На московські повстало гармати, —
Триста хлопців безвусих — дітей —
Забажало за край свій сконати!
2 - й учень:
Триста хлопців — як шовки, як цвіт,
Що на досвітку виріс у зорях, —
Триста хлопців, і кожний привіт
Свій шле у пожарах.
1 - й учень:
На червоно зогрівсь кулемет —
І вже далі набоїв немає, —
Але кожний лишає сонет
Україні на снігу кривавий!
2 - й учень:
Триста хлопців безвусих — дітей,
Триста хлопців, соколів, рекрутів
Із піснями на грім батарей
В бій останній двигнулись на Крути!
1 - й учень:
Із них кожний спинити бажа
Вал дев’ятий, що суне з півночі,
І вогні на їх лезах дрижать,
І від гніву палають їх очі!
2 - й учень:
Тридцять тисяч московських штиків
Піднялося до їхніх грудей, —
Україно, провадь юнаків,
Бо їх смерть — Твоя слава, трофей!
Ведучий 1: Так, Крути, стали і трагедією, рівночасно славою України. Юнаки не знали, яка сила-силенна більшовиків іде на них. Половина з них мужньо пала в бою, а половину забрали в полон, довго й жорстоко катували.
Ведучий 2: Їх вишикували чотирикутником. З нелюдською люттю били прикладами, нагаями і просто кулаками.
Ведучий 3: Та не впали вони на коліна, не просили пощади, помилування. Юнаки мужньо зустріли вирок суду. А він був такий: поранених відправити до Харкова, а решту розстріляти.
Ведучий 1: 27 засуджених стали в ряд. Наближалась страшна хвилина. Але скалічені гімназисти перед обличчям смерті не занепали духом. Учень сьомого класу гімназії Григорій Папський сильним голосом починає співати: «Ще не вмерла України». Всі товариші підхоплюють. І пісня дужчає, спів лине по всій Україні.
День помирав, як недобитий лебідь,
Ніч перейняла невимовний біль.
Здригнулись зорі в сполотнілім небі
І тихо подали в криваву заметіль.
Стогнали Крути і молився вітер,
Цілуючи скривавлені сліди:
Вас мало, діти, вас так мало, діти,
Супроти п’яної московської орди.
В пекучий сніг… Навзнак.
Не на коліна.
Заплакав місяць в зоряну блакить.
Всі – як один…
Кріпися Україно,
Хоч їхня смерть вовік не відболить.
Ведучий 2: Дивним способом урятувалися поранені, яких доставили до Харкова. Лікарі-українці допомогли їм втекти з лазарету. Видно, для того їх порятував Господь, щоб через них дійшла до нас правда про мученицьку смерть юних героїв.
Ведучий 3: Загинув увесь студентський курінь. Загинули юнаки славною смертю, віддавши своє молоде життя за Україну, показавши, що воля українського народу до визволення є твердою і непереможною. Вони стримали, хоч і ненадовго, захоплення ворогом Києва.
Ведучий 1:
Послухай, як шумлять жита,
Де стільки літ буяли січі
І смерть дивилася у вічі ,
І воля марилась свята.
Послухай стогін і збуди Порив душі, надії Квіти ;
Чиї сини, чиї ми діти,
Спитай і сам себе суди.
Ведучий 2:
Земля кипіла навкруги
Вмирало юне покоління…
Послухай, стогне як коріння ,
Котре зрубали вороги.
У боревій доби ,
Щоб скрипіння не зміліло,
Безсмертя дух освятить тіло –
І совість стане на диби.
Ведучий 3:
Послухай вікові пісні
І власну вимости дорогу,
І присягни собі і Богу,
Що не відступиш у боротьбі.
Бо кличуть сурми й солов’ї
Для внуків воля – краща доля
Одна є мати – Україна,
Як син, ти захисти її.
Звучить пісня Павла Дворського «Балада про Крути».
В березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який запропонував вшанувати пам'ять стрільців студентського куреня та промовив над могилою: «Для Вас ця могила навіки залишається полум'ям віри... Діти України,… вона буде тим дзвоном... що не дасть спинитись... не дасть забути... Будьте певні, шановні герої, що ваша смерть недаремна. Вона жива і житиме довіку — вільна самостійна Україна!
Ведучий 1:
Під Крутами сльози, зітхання тяжке...
І як же це сталось, здатний хто на таке?
Стало каменем серце отут біля Крут
І заповідь божа затоптана в бруд.
А заповідь п'ята каже: «Не вбий!»
То хто ж породив тебе кате людський?
Під Крутами вбивство, під Крутами гнів...
І все пам'ятаю через тисячі днів.
І пам'яті свічка горить не згаса
І 300 сердець – наша гордість, краса.
Під Крутами квіти, «Реквієм» спів...
Пам'ятай, Україно, патріотів синів!
Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих юнаків — від декількох десятків до декількох сотень. Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам'яті тридцяти»:
Ведучий 2:
На Аскольдовій могилі Поховали їх –
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій могилі Український цвіт!
– По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, – грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся воїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
Перегляд фільму «Невідома Україна», фільм 91 «Лист без конверта».
Ведучий 3: Майже 100 років тому 300 «мучнів українських» пішло в безсмертя. Юнаки-герої показали приклад мужності, відданості і незборимості духу. Герої не вмирають. Вони живуть у пам'яті і справах наступних поколінь.
Ведучий 1: Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.
Ведучий 2: Хвилиною мовчання вшануймо пам’ять героїв Крут.
(Хвилина мовчання).
Ви за свободу гинули без скарги,
Серед потоків і руїн.
Вічна Вам пам'ять, вічна Вам слава
І наш доземний уклін!
Ви не просили у ворога пощади,
Не пригинали колін,
Вічна Вам пам'ять, вічна Вам слава
І наш доземний уклін!
Ваші могили знані й незнані,
Волі народної дзвін.
Вічна Вам пам'ять, вічна Вам слава
І наш доземний уклін!
Ведучий 3: В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім незначна. Вона не є зразком військового мистецтва. Але це - символ нескореного духу нашої нації. Це пересторога тим, хто і нині сподівається поставити націю на коліна.
Народе мій, для всіх завжди відкритий,
Не вір, що воля з'явиться сама,
Не дай себе підступно обдурити,
Мовляв, дороги іншої нема.
Як знову йти до старшого нам брата
Просить своє... й на весь світ працювать,
Не дай себе до нитки обідрати,
Зумів же двічі пута розірвать.
Ведучий 1:
Не вір невтомним брехунам пихатим.
На жаль, такі синочки в тебе є,
Що все на світі ладні обібрати,
Купити, перезрадити, продати,
Священну волю навіть розіп'яти,
Покривдить рідну матір, осміяти,
щоб тільки крісло втримати своє.
Народе мій, великий, український,
Як буде в тебе воленька свята,
То буде й коровай, і мед по вінця,
Не зразу, та на вічнії літа.
Бібліотекар
Крути ввійшли в історію України як символ національної честі. Юні патріоти загинули, щоб ми сьогодні жили у вільній і незалежній Українській державі.
Звучить гімн «Ще не вмерла Україна».
Між подіями, які відбулися під Крутами в 1918 р. і подіями, які відбуваються в нашій державі тепер, сміливо можна провести історичну паралель.
Минають роки, змінюються покоління, і знову на захист багатовікової національної ідеї піднімається цвіт нації. Саме молоде покоління, було в перших рядах тих, хто не побоявся оголосити протест злочинним діям знахабнілої влади. Майдан, який починався зі студентських демонстрації за європейське майбутнє України був залитий молодою кров’ю і збурив всю країну, і вже не тільки молодь, а й люди всіх поколінь стали на захист людської гідності на захист демократичної України.
Сьогодні Україна знову стоїть перед небезпекою, бути поглинутою ненаситним московським окупантом. І сьогодні на нас чекають випробування, які ми мусимо витримати, щоб захистити Батьківщину від агресії! Боротьба є нелегкою, але ми маємо гідні приклади для наслідування, які не загубилися у вирі минулих століть. А крилаті рядки славетного поета Павла Тичини і тепер мають слугувати гаслом українського народу:
Я єсть народ, якого правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу!
Пам’ятаймо наших Героїв.
СЛАВА УКРАЇНІ ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
Бібліотекар, Кравченко А.В.
Немає коментарів:
Дописати коментар